Очі блакитно-сині світять в душу дівчині
І нема куди дітись, і нема де втекти...
Випромінюють ласку, тиху сповідь, як казку.
Як її зрозуміти? Як до неї дійти?
Як волошки у полі стали поряд дві долі.
Щастя, вітром весняним, пролетить, наче мить.
Та, проте, розбудило сонце, що заходило.
Ще не раз соловейком серця спів задзвенить
Очі блакитно-сині знов приснилися нині.
Стільки смутку й чекання прочитала я в них
Знай даремно, козаче, твоє серденько плаче.
Повернися – бо радість за тобою стоїть.
Б’є струмочок кохання через море бажання
І мені не потрібно стільки долю просить,
Щоб зустрітися знову, та продовжить розмову,
Бо чекаєм обоє. Хай же нам пощастить.
