Нам здається, що ми можем все на Землі.
Зупинити нещастя, страждання,
Засвітити сто сонць на вечірній імлі,
Дарувати любов, покаяння.
Бо ми – Розум і Стать – нас не можна зламать.
Ми натурою непереможні.
Чуєм поклик Життя, де нема вороття.
Півсвідомо літати спроможні.
Наші душі ясні, відірвавшись у сні
Від земного і грішного тіла,
Бачить Всесвіт. Це мить у земному житті.
Сон мине. Пам’ять теж відлетіла.
Як хотілось би нам знати все до кінця...
Ми б помилок тоді не робили.
Прийде час. Маєм глянути в очі Вітця.
Дай нам Бог, щоб не все розгубили.
Зберегли теплоту наших вірних сердець,
Змогли втримати Мир, Спокій, Ласку,
А тоді Бог Отець для покірних овець
Подарує нам Царство, як казку.
Це все буде колись. А тепер зупинись,
Поміркуй, як тобі це зробити.
Від душі помолись. І Життю поклонись.
На безсмертя зумій заслужити.
