Захотілось провітриця на свєжем воздухє.
Взяв тяпку і пішов у палісаднік шось поробить.
По простому, так сказать отвліктись от суєти
І творєнія твореній шедевральних.
Нікому не нужних окромя мене самого.
І прочєй шелупоні повсєднєвной, надоївшой.
У калітку стука настойчиво поштарочка
Така собі улибчива і приязна молодичка.
Підійшов, на здоровкання кивнув головою.
Протягує конверт величенький і сірий.
Іскрєннє. Щуриця от сонця полуденного:
Вам заказне пісьмо, получітє і разпишіця.
Балгодарочка тобі поштарочка, – отвітив.
Но ці пісьма мені нікчему. Лишнє зовсім.
Ніоткого не жду прівєтів і отвєтів. Чєпуха.
Нічого підписувать не буду. Забирай назад.
Вона трохи розпсіхувалась, но держиця:
Ізвініть канєшно, но скіки я буду сюда ходить.
Вже почти місяць. То нема нікого дома,
То невиходе ніхто, тіки з вікон дулі показують.
Пожалуста заберіть, а то піде назад отправітєлю.
Аж тут мене накрило воспомінаніями.
Отправітєлю. Насмішила. Отправітєль я сам!
Оце таки попав. Узнав конверт. Чудо якесь.
Це ж я колись місяць назад, отдихая.
Далеко от дома в компанії вєсьолой.
Друзя, друзя друзей. Всі прилічні, но поддаті.
І женщини були благородні і красіві, і умні.
А ще разговорчіві, тіки шо без трусів.
Це обстоятєльство отвлєкало от отдиха.
Тоді под впєчєтлєнієм праздника.
Разношорстного і інтєрєсного очєнь.
Снізошло вдохновєніє неожидано цим стіхом.
Я тіпа предсказав будуще. І написав строчки.
І шоб не забуть отдав офіціанту мнгновєнно.
Шоб отправив посланіє на мій адрес заказним.
Пісьмом то єсть на мій домашній адрес і забув.
Шо писав і малював, і продовжив безпечно рєлакс.
Нахлинуло прозрєніє. Вихватив конверт.
І сразу розірвав. Поштарочка хутко удалилась, бо
Почуствувала неприйнятне для себе волнєніє.
У конверті листочок з написаним стіхом моїм почєрком:
Прівєт із пришлого будущєму. Ги-ги-ги...
Ну шо? Довольний? Чи шось помінялось?
Смисла нема ні в чьом. Тут всі дєвки без трусів!
Празднік тєла в угоду жизні. Та пішло воно все...
І ще намальований чорний квадрат в відє
Якогось пятна непонятнго красного цвєта
З подпісю печатними буквами: "Чорний квадрат".
Про себе повторив громко: Смисла нема ні в чьом!
Пожмакав пісьмо і кинув на дорогу. Дурня.
І пішов у палісаднік окучувать растєнія…
.
