У неї в саду
Дощ посадив озеро
Лишень воно з кожним роком
Висихало стаючи як дід Морени
Вона зрізала усі дерева
Але озеро зробилось
Як зіниця
І уночі виблискує
Зоряним цвітом
Коли дід помер
Озеро проковтнуло все село
І люди почали лягати живцем у землянки
Вона просила їх цього не робити
А вони закривши очі
чекали поки Морена засипле їх землею
Вона збудувала човен
Щоб поплисти звідси
Сіла
взяла весла і з рук
потекла вода, наче з водостічної труби
на дні човна в калюжці тіні
плавало її тіло
Морена побачила своє дитинство
Поля на яких висохле зерно
Самотня зима у калюжах
Маленькі кораблики із листя
Але біля них вона себе не бачила.
