Сонце проміння за хмару ховає…
від світу… від мене…
Туга – печаль душеньку сповиває…
похмура… студенна…
Я заблукала в думок павутинні…
густому… чужому…
Вже не згадаю, яке небо – синє…
Крапки скрізь… не коми…
Я не проводила ключ журавлиний
в дорогу далеку…
не загадала, щоб з бусла-дитини
вернувся лелека…
У розмаїтому небі щоб стріти
в годину погожу…
жити – любити…
любити – і жити…
я зможу…
Я – можу!
10. 2013
