Шукаю пензлі, грані відчуття,
Розфарбувати прагну акварелі.
Мазками перші спроби підняття
Куртини з полотна, відкриті стелі.
Малюю кольори села й буття,
Синергію й небесні паралелі.
Село – налитий туги камертон,
В гармонії мелодія гобою.
Платівки гра старенький патефон,
Класичного й модерного покрою.
Селянська пісня вічний обертон,
Духовна міць мирського супокою.
Село – немолодий, а свіжий ліс,
Просякнутий дощами по калюжі.
Нагружений дровами в небо віз,
Дьогтяр змастив вуздечку і попруги,
Затягнуті під черево коліс,
Що ледве животіють від напруги.
Ковші ставків, колгоспне казино,
Круп’є від мокроти позбавив воду.
Криниці пересохли й п’ють вино,
А чорногуз вичікує негоду,
Оповідаючи страшне кіно,
Чому катала переміг погоду.
Село – пастух ступає за поріг
І пізнає незвідану свободу,
Пусті корівники затрублять в ріг,
Щоб позбирать розсіяну худобу.
В коня плетена грива, мов батіг,
Що просвистів, лякаючи дорогу.
Дзвенить бруківки спів, дівочий сміх,
Стежини меж, чергові залицяння.
Велосипедне ралі топить гріх
У лабіринтах лавок до світання,
Де штурмани вивчають мапи ніг,
Допоки не зійде зоря прощання.
Село – туман молочної роси,
Запекла й милостива косовиця.
Безсилля сил заснуло, як завжди,
Хоч очі застилає моровиця,
Покоси пролягають, мов сніги,
Що влітку розкидала хурделиця.
Село – грибні заправки і фокстрот,
У танці заходились листопади.
Хореографію поставив норд,
Під попільні осінні серенади,
Що долітають до гірських висот
По жолобам сільської естакади.
Стовпом тепла парує димохід,
Запрілі на городах скирти гною.
Зна вівсяниця сінників підхід,
Для когось набиває стравохід,
Збадьорює корів, а нас з Тобою,
Знов залоскоче доторків весною.
Заквітчаний у зорі небосхил,
Одне з світил я ліжником прикрив.
Село – сльота вербових парасоль,
Закутані озера дерматином.
Покинута хмаринок антресоль
З сухих дерев запахне парафіном.
Покірні кози слухають гастроль,
Районного театру з нафталіном.
Село – повітряна вода, звук зір,
Що прошивають решето очниці.
Пронизаний рапірою факір
Від здивування розчинив зіниці.
Земельне сонце надгризає звір,
Спотворивши вітрини скла в крамниці.
Село – гора, чистилище подій,
Фруктовий рай та овочеве пекло.
Церковні дзвони закликають – дій,
Засій врожай, щоби буття не змеркло.
