Місячне сяйво плете золоту павутину,
Ниткою срібною з ночі краде половину,
Хлюпає з пригорщі зорі - ошатні перлини,
В марево кидає темне, таємне і синє.
Вітер колише сухе, уже заспане листя,
І зазирає той вогник у темне обійстя,
Стомлений сад залишив свої шати барвисті,
Вересень день подарує сумний та врочистий.
