Завіса-хурделиця розіб’є нас по кімнатах,
лиш чорний квадрат у голому сонному небі.
Й охололі стебла вічнозеленої м’яти
завше ростимуть у невідомому сервері.
Цей порожній пакет - прозоре зім’яте серце-
так далеко піднявся між розхитаних ребер антен,
і незрячість прожекторів замулює скельця,
байдуже вступає до зачовганих сцен.
Завіса- хурделиця все вкотре накриє у запалі,
на полотнах полів проступають волокна ріллі,
і засохлі дерева давно вже втратили запахи,
ми з тобою у чаті - так просто - без слів.
Розхитані, зламані орбіти в хурделиці,
вікна горішнього світу туманіють без скла.
Під нашими повіками спалахом ксероксу
прогримить електричка, мов запізніла весна.
