"Чекай на мене!" -
сказав один перуанець іншому
у темному коридорі
львівського гуртожитку.
"Чекай на мене!" -
одізвалось відлунням.
І те відлуння,
спустившись сходами,
повернуло за ріг коридора
на першому поверсі
і вилетіло на вулицю,
де його (тобто відлуння)
вже чекав
теплий весняний дощ
і похмура весіння вулиця.
А відлуння здійнялось
і миттю злетіло
так, що Львів опинився
десь далеко внизу.
І ніхто не очікував,
що отеє відлуння
полетить, наче птах,
приголомшений грипом,
далеко за Карпати,
за далеку Європу,
за Атлантику теплу
та якиїсь там Анди.
Чи.. що там? Кордильєри?
Ні, то все таки Анди.
В перуанську долину,
де між гір перуанських
горділива старенька
чекає на сина.
І, почувши відлуння,
що летить з України,
вона пошепки скаже
перуанською мовой
чоловіку: "Ти пернув?"
