Я читаю в тобі: "В нього пальці такі,
що лоскоче під лоном і в горлі клубочиться, муляє".
Він сідає в авто і небесне табло
не рахує нулі, тільки кулі, які він продумує.
Ти б хотіла із ним на верандах хитких
пити біле і шия смарагдом прострілює.
Потім шовк і дощі, номера і ключі,
телефонні дзвінки тиснуть зміями.
В нього голос такий, що здуріти, липкий,
ним дурниці відехують, солодко
каже: "Дівчинко, ти ще могла б підрости,
але в цьому плюси твої, золотко".
Ти скидаєш вагу, одягаєш важку
маску, вчишся сміятися сторожко.
(А тим часом вночі пам'ять чує усіх,
що в лице йому дихали коротко).
Заклинаєш собі, що тренуєшся в "ні",
але пальці такі кличуть, зваблюють вперто:
сходи, цифри на тлі, гострі кулі й нулі.
Його шкіра віддмухує згірклим абсентом.
Прочитала в тобі: "Задихаюся, дні
накипають і тиснуть у скроні фрагменти.
Набираю нулі". Хрипнуть автовідповідачі.
Відсутній зв'язок з абонентом.
