Зникай, херувиме, цей світ не здійсниться,
він кинутий з пращі у груди зими…
Птахи чорно-білі на цебрах криниці
від болю оглухли і стали німі.
Зникай, херувиме, цей світ – чорна меса,
він сходить сльозою, і кров'ю, і в ввись.
У темного ката на кінчику леза –
ощирена смерть і намір зректись.
Макові трунки і маковий цвіт,
Забуття і нестяма, і сон не про вічне,
На крилах твоїх і птахів тане слід
Від леза меча, запечатаний січнем.
Заспівай, херувиме, у пісні є серце,
Заспівай наостанок і лети, і не снись…
Цей світ молодий. Він як срібне відерце,
що кинуте кимось за світлом увись.
