Вона повернеться ближче до зими,
коли віконечка поштових відділень
будуть прикрашені хвоєю, дешевими іграшками,
коли прибиральниці стиратимуть сліди першого снігу
з підлоги сірими ряднами,
коли поштові листівки стануть не модними.
Я торкатимусь теплих літер і ґудзиків,
питиму запах зап’ястя, золотого вина у волоссі
і знову вже вкотре все почнеться у нас спочатку.
Засинаючи, вона пригадає,
що не вкинула до валізи зарядний пристрій.
Не вимикатиме телефон,
крізь сон цитуватиме Бродського,
засне, одягнувши усмішку Мони Лізи.
Ця жінка народилась щоб фотографувати
клаптики неба над вокзалами,
циганок обвішаних спідницями, украденими намистами.
Вона навчилася залишати в моєму горлі
утробні голосні, змішувати приголосні.
Немає нічого тривалішого аніж вечір,
коли вона повернеться.
