…Поразка не дає відпочивати
І розум хворобливо, наче жорна
Перетирає в звивинах ті зерна,
Які за мить мукою уже стануть.
І ця мука холодним білим снігом
Минуле запорошує й хвилини
Що вже відбігли від самого болю
Лише недавно - й посивіли раптом …
І думка про поразку водограєм
Із скал високих падає «до нині»,
Хоч плетиво думок відносить у минуле,
На поле бою, де лишились друзі,
На ті дороги, що ведуть додому,
Дощу краплини, де в слідах кровавих,
Знайшли собі притулок тимчасовий,
Поки ще сонце не зійшло на небі.
Як вітряками, що від духу вітру
Ті жорна-сонця тишу обертають,
Думки на крилах відлітають в небо -
Сьогодні чисте, вчора було в хмарах,
В громах всесильних рвалось на частини,
І в блискавках, що ніби божі палі
Встромлялись в серце в подихах озону
І полум’ям згорали в зливі болю.
Ти переміг у битві з ворогами,
Та ти програв в бою супроти себе,
Супроти духу свого… Досить, Пірре,
Свої думки сльозами виливати,
Як крокодил у Нілі зжерши жертву,
Бо сльози ті не варті тих краплинок,
Що з неба вчора пролились на поле,
На житнє поле, що так просить сонця…
…Над житом спілим райдуга сходила,
Стокольорово фарбами всміхалась
І небосинь моргала у півока,
Теплом торкала біль твою вчорашню…
Від перемоги до поразки мить, півкрок…
Від болю, що на серці ліг у шрами,
До радості, що може і не прийде,
Є ціла вічність. Час - твій лікар…
