* * *
Жасміновий чай і чекання Предтечі -
усе так буденно,
до спалення плоті,
і час
що повільно стає недоречним
в надії на "потім",
і потяг,
що ніч перетворює в прірву,
і віра, що схожа на дерево роду,
і пізня любов - нагорода і вирок, -
усе так потворно…
Але я іду по утрачених тінях,
слідів не лишаю,
хтось плаче за плоттю…
А тіло моє - наче сіть павутиння,
прозоре на дотик…
