В імлі неону акордеони здирають шкуру.
Під ними осі, на осях осінь плаксиво-бура.
Шарманку крутять круки голодні, круки іржаві,
перед очима Париж і Лондон.
Париж-Варшава –
лискучий потяг розтягне міхи, жура із клавіш
розсипле попіл, застелить ковдру на зимній лаві.
Бульварне чтиво мені підкине жербрацькі мрії,
а зимна ковдра шепне на вухо, що світ старіє.
Париж-Варшава, Варшава-Ляйпціґ, як жуйка в роті.
А ти земнієш.
Не накликаю між нами потім,
але Варшава така далека і монотонна,
що я не знаю, чи є ще осінь в акордеоні.
