1.
ковдра за шию тебе покусає,
впаде згори дитяче відерце,
потяг спиниться у крисаєво,
а ти поняття не матимеш, де це.
і ти подумаєш: назва гидотна.
та сонце – жовте, трава – зелена.
свою валізу возитимеш доти,
доки не привезеш до мене.
2.
а взагалі – про який там потяг ідеться?
он, за вікном, мати козу випасає,
а перед тим надоєно у відерце
з неї одної – на ціле моє крисаєво.
знайомтесь:
я, мама, сусід-алкоголік,
а до села – чотири години пішки.
крисаєво – це не назва, це просто доля,
яка нам трьом дісталася на горішки.
ні, ти будеш убивцею-рецидивістом,
останнього встрелиш – і безвісти, і з кінцями.
в той день буде бусик, а отже – буде що їсти,
і ми тебе нагодуємо голубцями.
3.
сусід-алкоголік помер, мама померла,
коза померла, мені – вже дев*яносто.
життя було мізерне, чи то химерне.
несила вже думати, скоро будуть виносити.
Бог на небі стадо своє випасає.
більше не видно, якого кольору сонце.
я знаю напевно: ні в якому не крисаєво
ти будеш моїм.
янголом-охоронцем.
