Коли життя тебе
Неначе якусь дурнувату рибину викине на
берег –
Не плач і не скімли,
Твої сльози та стогін, твої соплі та крики
Твій відчай і скрегіт зубів
Тут нічого не варті.
Бо таких грамотіїв, таких лузерів як ти на
березі достатньо.
І всім потрібне співчуття:
Воно як пеніцилін, як теплий домашній хліб,
Який колись пекла твоя покійна бабуся
І яким ще досі пахне твоє дитинство.
Його на всіх не вистачає.
Ти краще встань і затанцюй.
Затанцюй танго кінчених лузерів,
Танцюй сам, бо лузери окрім себе більше
нікого не мають.
Танцю й, танцюй, танцюй!
Доки твої очі від сліз не обсохнуть,
Доки твої руки не окрепнуть,
Доки водорості з твого волосся не опадуть,
Доки знову не пірнеш у море,
І якщо воно тебе відразу не виплюне –
Пірнай і пізнавай той дивний світ,
Аж поки жорстока хвиля знову не викине на
берег.
