Бог насправді любить сніг,
Із маленької сніжинки
вдома він здува пилинки,
Різьбить кожній візерунок,
Унікальний, різний, свій.
Бог, Ти гарний ювелір.
Кожна падає із неба,
Часом зчепляться за руки,
І летять собі на землю,
Ліпляться до всеї маси,
Поки час-вода не прийде,
І не підуть з ним у путь.
В землю всі вони ідуть,
Потім в небо воспаряють,
Там є Бог, якого знають,
Всі рікою припливуть.
Деяка ж впаде в долоню,
Й милуванням в когось стане,
Може швидко і розтане,
Та принісши щастя мить,
В серці радість оселить.
