«Я – вітер на морі,
Я – хвиля в океані,
Я – гуркіт моря…»
(Аморген)
Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:
Я – терпкий дим, що здіймається
Над картопляним полем Донеголу,
Коли селяни землі каміння
Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
Я – солоний присмак вітру
Буремного дня ірландського літа,
Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
Що думає про сонце
На землі графства Арма –
Землі, де крім пострілів
Немає нині іншої музики,
Де діти малюють на стінах
Людей з рушницями,
Де мрія про зелений
Листок білої конюшини
Зависає в густому повітрі
Кельтських сутінок Уладу.
Вирує холодне море –
Загусле ірландське море.
А ми все дивимось
У його далечінь
Вицвілими очима привидів.
