У тебе за плечима суєта,
Така велика, що скриплять коліна,
Нести її робота непроста,
А ти несеш НАТХНЕННО і СУМЛІННО.
Навіщо? - запитаєш - А не зна?
Для кого? - теж не зможеш розуміти,
А на душі чи осінь, чи зима,
Але, на жаль, на жаль, лише не літо.
Хоча з брудної дірки вітражу
Чогось такого путнього не зліпиш,
Та ось, що я тобі колись скажу, -
Просто іди і не тиняйся світом.
Шукай себе і не сиди в ярмі,
Шукай себе, даруй обличчя людям,
Живи і не питай «Навіщо ми?»,
Живи, бо ти вже є і ти вже будеш.
