Розцілую вересень,
Пахнутиму золотом,
На долонях сварґою
Згадки татуюю.
Край як жаль вмираюче,
Надщерблене, надколоте,
Залишуся думкою,
Чи літо мене чує?
А Осінь за Літо вагітніша –
Для слова розродиться.
Нехай бачать з блуднями,
Нехай я так вирішив.
Он грім іде з Дрогобича –
Значить відновилося,
Значить бути правдою,
Жити вітром в каменях,
Пити волю з краплями,
Впасти в землю променем,
Але вже поконаним…
Літо відсерпилося –
Серп в кучерях Осені.
Степ вечеряв зливами,
Настроями мінливими –
Часом перепадами
Рідкісно неправдами…
Справді не витримую,
Надкісно чуттєвого
Втаврене повчаннями
З нервовими вирвами.
Ми за полем камені:
Ти під мохом камінь,
Ручаї зневолюєш.
Я ж перекотиполе
На землі мозолях,
Моя матінка – ЛАДА!
Осінь в дорозі. Завтра.
31:08:2013
