І ніхто не зупинить польоту вогнів,
Металевого сонця приречених мрій
У феєрії космосу, що відпустив
Нас назустріч примарі п'янкій.
Розлітається сонце в холодних очах,
А по шкірі мандрує холодний екстаз.
Ось у темряві знову зникає свіча
І знекровлена втома охоплює нас.
Та космічна струна в нерозривнім вузлі
Нас тримає інстинктом померлих зірок,
А безсмертної ночі бажання незлі
(Та й не добрі) - Вселенський Пророк.
І ніхто не зупинить польоту вогнів
У могутньому вирі чуттєвих думок
І в екстазі солодкому, що відпустив
Нас від ночі хоча б на малесенький крок.
