Маки розцвілися по сорочці,
Зсипались на лезо пелюстками,
Бризками заліплювали очі,
Хлюпотіли пальцями й щоками.
Їх лівиця у траву скидала,
Та вони скидатись не хотіли.
Стоптана трава землі припала,
Коні поруч з тілом тупотіли.
Мертві очі довго ще питали:
Чом пелюстки ті такі липучі?
Ніздрі солодкаво обпікали
Маки задурманливо пахучі.
В очі ті не можна й надивитись,
Та рука торкнулася плеча:
"Потім,друже,будемо молитись,
Піднімай скоріш свого меча!"
... ...
А вночі рука до сліз боліла!
Маки розцвітали без кінця!
Тиша і кричала,і гуділа,
Припадала жаром до лиця.
