Візьму і залайкаю втомлене небо!
На нім сьогодні геометрія смайликів,
Яка вчить мене надусе посміхатись.
Трохи суворо на ньому віднині,
Бо ще уночі грім нагрюкував хеві.
А я ж бо торкнуся своїми руками
Вимені хмар, щоб пом’якшити погляд.
Лишу молоком на ґрунті автограф –
Він білому дню стане в пригоді:
Нехай буде осінь посеред сонця,
Нехай трохи зникне ця надтоспекотність!
У передмісті мого Віршополя
Дитинством у квітах та житом умитим,
На свіжих долонях узбічного гаю…
Впаду райським яблуком тебе обіймати:
Свіжиться м’ятою, обрядами ніжности…
Бачиш, яка на зброї яскрава помада?
Хтось навчився припиняти цілунками війни…
