Вчора був День міста, позавчора - День Незалежності, сьогодні - зима...
Вчора був день міста... Вулицями вешталися ветерани. Квіти в руках, а сльози солоні [1939-1945]. А ще безкоштовно їздили в маршрутках і автобусах - подарунок від нової влади [ТАК(!) Ющенко]...
Вони захищали вітчизну...
Час пік. Ось вони повільно грузяться у новеньку, забиту до відмови, маршрутку. З кривою посмішкою. Так, ніби вибачаючись і виправдовуючись перед молодшими поколіннями пасажирів. Стають біля сидячих пасажирів і пускають скупу сльозу. Така вже українська ментальність: спочатку безкоштовно влізти в забиту маршрутку, а потім ще намагатися звільнити для себе місце...
Вони захищали вітчизну...
Я намагаюся берегти спокій. Мені ще далеко їхати. А ще я намагаюся дихати якомога рідше, затримувати подих. Бо біля мене стоїть ветеран, від якого традиційно дме сумішшю "Шипру", сциклиння і старості. А це дуже ядерний коктейль: "Шипр", сциклиння і старість... Ба, навіть більше - термоядерний. Повітряний коктейль Молотова - ШСС, якщо скорочено. ШСС можна застосовувати як надійний засіб від тарганів, молі, комарів та інших неприємних комах...
Вони захищали вітчизну...
Пасажири приховано закривають носові отвори. Вони не хтять образити цих блаженних старців...
Раптово, на допомогу термоядерному ШСС виходить не менш термоядерний метан. Мускули атрофовані, метан в організмі вже не тримається, тому сепаратує і без певного на те дозволу, виходить назовню. Я своїм помаранчевим шарфом "Вірю в Україну! Ющенко" намагаюся непомітно прикрити носа. Затримки дихання доводиться робити частіше.
Люди вже майже не маскують своїх почуттів: відкривають вікна і, вже не ховаючись, затикають носи. Сльози солоні...
Вони захищали вітчизну...
Ще якась там хвилина пересування, і ти розумієш - так жить ніззя. Підіймаєшся з нагрітого місця і повільно просуваєшся до виходу.
Не дивлячись на те, що до зупинки якийсь метр, хтось із салону не витримує і кричить, звертаючись до водія: "Астанавітє!!!". Водій різко б'є по гальмах. Я вибігаю першим і з жадібністю ковтаю свіже, ранкове, зимове повітря. Мені стає добре. Я відчуваю полегшення. За моїм прикладом слідують всі пасажири маршрутки. Тепер їхні обличчя обрамляє радісна посмішка, наче з неба спустився Ісус Христос і всіх одночасно позбавив усіх гріхів земних...
А маршрутка поїхала далі. Тепер їхали самі ветерани. Вони сиділи і дивилися у вікно. Водій з невдоволеною гримасою вів свого абщєствєннава транспарта. Сьогодні він залишиться без заробітку - ніхто не хоче сідати у маршрутку з ветеранами. Солоні сльози...
Вони захищали вітчизну...
Водій доїхав до кінцевої зупинки. Взяв білий аркуш А4, маркер чорний і вивів: "Ветеранам вход ВОСПРЕЩЁН!!!" і повісив на вході у маршрутку. Вирушив у нове коло...
А вчора був день міста. Вулицями вешталися ветерани. Квіти в руках, а сльози солоні [1939-1945]. Нова злочинна влада не зробила їм навіть безкоштовного проїзду у маршрутках, тому знову доведеться шаройобитись у тролєйбусах з пенсійним посвідченням. Суки, фашисти ті владарі, закрили очі на їх подвиг... Суки!..
Вони захищали вітчизну...
А прокинувся я сьогодні з бронхітом через переохолодження - ще б пак! Наковтався стільки холодного повітря, скільки, мабуть, за рік не вживаю. Тому я лежу на канапі, п'ю гаряче вино з медом ["А хочеш із медом?.."] і втикаю... Магнітофон повільно круте "Wish You Were Here" Пінк Флойда, а з фотографії, що на стіні, посміхається Президент наш, Віктор Андрійович Ющенко. Фотокартку зроблено ще до того, як в організм нашого керманича потрапив діоксин...
