Дзвонить пізно ввечір мамі
вся на нервах Віка.
Треба трохи пожалітись
тій на чоловіка.
Я і так , і так Миколі
все стараюсь вгодить.
Бач, дарунок мій поганий.
Зовсім не підходить.
Кажу нині: - Годі « дутись».
Будь хоча б мудріше!
Іншим разом подарую
щось тобі я ліпше.
Все приймаю я від тебе.
Я ж не нию, любий.
Щодо шубки, суконь, перснів.
Золота на зуби.
Стала б я звертать увагу
на такі дрібниці.
Ти ж он зранку носом крутиш
через ті дурниці.
Знову, бач, йому не вгодиш.
Все не те Миколі.
То шампунь якийсь не дуже,
то шкарпеток колір.
