Мереживна стрічка на вітрі здається морем,
і ти вже спростована відліком алкоголю,
на серці зима спустошено-вічно-гола
і пальці на тебе теплого зовсім хворі;
правдивим було б запитати поради в лікаря –
треба;
він ставить на те, що я трохи – і зацвіту;
ти тінню торкаєшся вікон і згадуєш ту,
що між ребрами залишила кусочки
неба...
тобі там вогко, спитай, у кого
останнім часом вона була,
чи ще буде;
і ти лоскотатимеш вікна, неначе в тебе –
крила дуже рідкісного синьо-зеленого птаха;
насправді тобі залишається тільки безкрилий погляд,
що тінню в землі вже і тане, й повільно чахне.
Я марю мереживом, марю мере-...
Воно пахне морем і світлом,
Ніби з іншого світу,
А ти з світу нашого, він, алкоголь, не бере
Мене, так, як ти, божевільну, як завжди,
Усміхнену.
нас троє у всьому світі. нас троє –
і кожен може натиснути на курок
після візиту до лікаря.
