Присвячую це тим, хто був моєю Музою. Дякую вам, чарівні гості мого життя, за те, що допомогли відкрити ту багату палітру почуттів. Відчувати - значить жити.
Купався у промінні обіцянок
І сонце слів тримало на плаву.
Ніщо не вічне і фінальний ранок
Спалив обман, мов ляльку неживу.
Чи не обман то був, а просто мрії,
Що розрослись від зернятка тепла,
Розкривши крила, прагнули у вирій,
Але зима холодна замела...
Ні, не обман! То просто пісня серця
Розквітла і майнула в далечінь,
У небесах її малюнок стерся
І холод, як мотузка, на плечі.
Хоч хай там як, та серцю кам'яному
Були слова ті добрі наче сон,
Що повертає із тюрми додому,
В любові край - омріяний полон.
Нехай обман! Та я йому віддався!
То вибір мій і я його зробив.
Минуло все, та в ролі спадкодавця
Тієї ейфорії перелив.
Люблю мою фантазію дитячу,
Примарну Музу, що мене зреклась.
Її я вже ніколи не побачу.
Але люблю. І гніватися - зась.
