Серед ночі муж приплентав.
П’яний, але радий.
Рідна жінка вже стрічає.
Звісно, при параді:
- Де ти шлявсь? Кажи, Миколо.
Певно, із дівками?
Ніч не сплю. Бо в нього зустріч
із випускниками.
Вся на нервах, п’ю пігулки,
ходжу ледве сонна.
Як ти міг лишити вдома
свого телефона?
Коля ледь прийшов до тями:
- Вибач, що напився.
Але, бач, живий, здоровий.
Трохи запізнився.
Я тобі усе розкажу,
що воно й до чого.
Просто ми сиділи разом,
згадували довго.
Жінка в крики: - Що ти мелеш? –
Й ну трясти Миколу. –
Цілу ніч у вас були там
спогади про школу?
Той на жінку глянув криво:
- Ти чого нервова?
Я про спогади, здається,
не казав ні слова.
Дуже згадували довго.
Я не винуватий.
Ми адресу, де живу я,
не могли згадати.
