Тоді приходить ранок…
Надкушений ранет
не думає про рани,
і стіни п’ють портрет.
І думається ширше,
і не останній гріш.
Майбутні мучать вірші,
хоч по живому ріж.
Не чуєш, наче сліпнеш,
не бачиш, мов глухий.
Шукаєш зниклий Кітеж
на відстані руки.
Немає важче кроку,
немає легше тьми
підвішеного збоку
блукання між людьми.
Нема такої слави,
щоб не зів’яла враз.
Не народився — знав би:
зупинку,
місце,
час…
