знаєш, мабуть нарешті зроблю собі карту полячки
хоч так довго цього уникала, – вірила, що не знадобиться
підстави цілком законні
по лінії матері римо-католики у надцятому поколінні,
мазури – простіше кажучи
мій прадід служив у польському війську (не в тому, що Армія Крайова, ні)
– воював із нацистами, отримав орден
щоправда, потім документи на нього конфіскувала совєцька влада
обіцяли віддати
не віддали
забрали, як і десяток гектарів землі, заробленої кривавим потом,
а також пару коняк – добрих і працьовитих
їх любила моя бабуся
котрій дивом вдалось уникнути зґвалтування у ті страшні сорокові
коли в хату ввірвались хлопці в овечих кожухах
хлопці з сусідньої вулиці
поклали прабабу головою на дерев’яну лавку
погрожували відрубати
їм було весело
прабаба не плакала – вона була гордою жінкою
питала: за що?
хлопці не знали
а от бабуня – їй було років тринадцять – просила:
не руште! і плакала, і проклинала їх дуже голосно
наривалася – м’яко кажучи
прабабу не вбили
її врятував молодик у білому – бабця і досі згадує його обличчя
а також слова: хлопці, вона не винна, що народилась полькою,
як ми – українцями…
так
а потім вони ще багато разів приходили
за молоком і хлібом
і тютюновими самокрутками – прабаба любила тютюн,
вирощувала його на городі
цей терпкуватий запах нагадував їй чоловіка,
котрий воював на фронті…
і можна було б ще багато чого розказати – про іншого мого прадіда, котрий загинув у лісі,
в бою з підрозділом енкаведистів,
про сусідську родину, вирізану до ноги, разом із ненародженим хлопчиком Ясем
про тих і про інших,
а також про третіх, у кашкетах червонозоряних…
та ви все це і так безперечно знаєте
для чого ж повторюватись
тому я замовкну
в цій країні зазвичай краще мовчати –
особливо коли починають громити міліцейські відділки
і розбивати яйця на плечах президентів…
тож я мовчатиму і в найближчому часі
займуся отриманням карти полячки
боюся, вона мені все таки знадобиться
