Кутатись в час, Всесвітом грати…
Чи є в цьому суть – тобі обирати.
Твої рухи плавні, а я – не Людина,
Можливо, твій виклик – це шанс мій єдиний.
А, може, я демон, а ти – мій хранитель?..
Чийсь погляд ковзає по душах розбитих.
Так голосно тихо, холодно м’яко,
В руках твоїх сферу вважатиму знаком.
Проходить усе: хороше, погане,
І ти залишаєш солодку нірвану.
Вертаєш на Землю, спустошену й грішну,
Примружуєш очі так легко і ніжно.
Зітхаючи, думаєш : « Скільки роботи!»
Не Бог ти, не ангел, не демон, НІХТО ти.
Ти - Суміш, що клеїть озонові діри,
Ти – Сила, породжена покликом віри.
Ти – аура буйна, душа і кохання,
Подоба людська, попри всі сподівання.
Я знаю. Ти зцілюєш кожну людину,
Верни їй прозорість і цільність єдину.
А кутатись в час і Всесвітом грати…
Чи є в цьому суть – тобі обирати.
