Тут ніч і сови, мальви і печаль,
цнотливий трунок трав, і тиха даль.
По лезу місяця ковзає срібло зір.
Сумую. Срібним сум мій став, повір.
Так довго в полонинах танув сніг -
вже й порох влігся від сухих доріг.
Вже й гнізда опустіли де-не-де…
і хто знайде тепер себе, і хто знайде
у світлотінях днів, років, епох?
Ми не єдині тут. Понад - Єдиний Бог.
Ще мальв нічних химерні острови
і тепла тиша в клюві у сови.
