Політика грюкає в двері,
Заглядає підступно в вікно.
- Чого тобі треба? Падлюка!
Ми ж з тобою в розлуці давно.
Ми ж з тобою майно поділили,
Ти забрала з собою дітей,
А мені… ти ж мені обіцяла
Не чіпати святих нам речей.
Я ж поклявся, що буду байдужим
До блудливих, брехливих ідей…
Крикнув їй у шпарину не твердо
І спіткнувся в словах Скарабей.
А пройда, учувши слабкість,
Захотіла залізти в вікно,
Торохтіла, що сили, у шибку
Доки дзенькнуло жалібно скло.
- Де ти там заховався? Негідник!
Обізвись, бо знайду все одно.
Нам давно вже пора розкатати –
Доки свіже, тепленьке лайно.
