Болем озветься забуте кохання,
Дощ неспокійно правду шепоче.
Бачу тебе я сьогодні востаннє,
Хочу сховатись, та скрізь твої очі.
Так тихо, спокійно. Мабуть не зі мною.
На струнах душі вже ніхто не заграє,
І сльози, мов дощ, що ллється рікою,
Всі спогади наші собі забирають.
Мене до життя несе течія.
Змагатись не хочу. Я у неї в полоні,
Нехай божевільна, та вже не твоя!
Давно були випиті сльози солоні.
