Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44516
Рецензій: 87058

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Переспів

Менеїда

© Ганзенко Олексій, 05-07-2013
Еней був парубок моторний                                              
І хлопець, хоч куди козак.
         (Котляревський. Енеїда.)


Меней мав човен двохмоторний,
Три Лексуси та автозак.
Останнього купив, проворний,
На згадку про часи бурлак.
Тоді прославилась бригада
Менеєва, – от буду гадом, –
Що знав її й послідній мент.
За маму їм була ментура,
Тож мала злодія натура
До автозака сентимент.

Були часи тоті непевні,
Життю ціна – дрібний купон.
Всяк діставав останні кревні
Й розбагатіти мріяв – он
Європа вже не за стіною,
А там же бюргерів, як гною,
То чим бо гірші ми за них?
Геть шори тоталітаризму –
Пора дивитися крізь призму
Практичності на кожен здих.

Отож Меней зібрав троянців,
(Звавсь Троя їх мікрорайон)
Осмалених, як гиря, ланців,
Та й каже ланцям: "На бульйон
Віднині кожне заробляє,
Як тямить, петрає і знає,
А що прибив кого Зевес,
Не давши тями ні на йоту,
То щоб добути крихту злоту,
Гарчати має той, мов пес,

Та рвати ближнього за литку,
Бо вже кругом – капіталізм!
Тут кожне тягне все в калитку,
Тут не до сну і не до сліз.
А в нас під боком, бачте – ринок,
Де повно падає скоринок,
Лиш нахились та підніми!
В часи морального упадку
Народ спрагує за порядком,
Хто ж дасть його, коли не ми!"

Взялися враз до діла справно
Ті горлорізи й лайдаки –
На торговище вийшли рано
Й, де нерозумні мудаки
Свій крам поклали торгувати,
Те дрантя стали люто рвати,
Аби платили данину
Менеєві за лад і тишу,
Нову щоб шанували "кришу",
Надійну, певну і одну!

Все йшло, здавалось, чики-пики,
Й була Троєщина в руках,
Аж тут набили хлопцям пики,
Добро – що пузо не в дірках!  
Як з'ясувалось дуже скоро –
В Менея був поважний ворог,
Та ще й дівуля, як на сміх!
Ту сучу дочку звали Нона –
Песці, "дев'яточка" червона,
Браслети, перснів добрий міх,

Та бугаїв зо п'ять за нею –
Що відпочине й Мінотавр!
Добряче врізали Менею –
Лиш за годину, бідний встав!
Було, про мсту телепнув здуру,
Та враз притамував натуру,
Коли шепнув якийсь бурлак:
"Ти де поліз, із баговиння?
Таж Нонка тут, вважай – богиня!
Вже й ти відчув її кулак!

Вона ж Еолу лиже п'яти
(Еол  – начальник роведе) –
Веде його до сво́ї хати
Й дівок під мусора кладе!
Та щедро поїть коньяками,
А той, побавившись дівками,
Спускає Нонці всі гріхи.
Вважай – Олімп увесь під нею,
Куди якомусь там Менею
Іздертися на ті верхи!

Щоправда, кажуть про Еола,
Й немає в тому дивини,
Що вже не завжди дівка гола
Еола скинути штани
Своїм лібідо спонукає –
В мента потенція зникає,
Мов сніг зникає по весні.
Й катма на те нещастя ради,
Й життю Еол, мовляв, не радий,
І оргії його пісні!"

Троянець наш почухав ріпу,
Та й каже: "Хай яка гризьба,
Але й на болт із хитрим рипом
Віднайдеться своя різьба!"
А був у нього давній здраєць,
Чужий, заледве не китаєць –
Міняв доляри азіят.
Іще казали – цей незлецьки
Вживає методів тибетських
В доланні ерективних вад!

Післанця древньої культури,
Не відкладаючи й на мить,
Меней заводить до ментури
Й таке Еолу гомонить:
"Цей хлоп, дарма, що вузькоокий,
Поверне твій душевний спокій
Та повнокровність битія!
За це встели мені перинку –
В нутро Троєщинського ринку
Пусти. Хай будем ти і я

Сидіть на нім, неначе квочки.
І, що моє – то те й твоє.
А злая Нона, суча дочка,
Хай чебуреки продає!"
Еол поправив портупею,
Устав та й каже до Менея:
"А ти чортяка ще – ого!
Та певність нашої намови
Триматиметься не на мові,
А на здобутках ось його!"

Й тицьну́в на травозная пальцем,
Троянця ж поїдом поїв:
"Що вище успіхи китайця,
То вище успіхи твої!
Ходи ж – чекаю скоро звіту,
Стосовно ж Нони, то зо світу
Її без мене ізведи.
Бували в нас із нею справи,
Тож заслужить лихої слави,
Ні – заступи і одведи!"

Меней прочумався, проспався
І голодранців позбирав,
Зовсім зібрався і уклався,
Та гей – на ринок почухрав.
Почався там гармидер лютий,
Що геть порозбігались люди
Від того ґвалту чим хутчіш.
Менеєві давили й тисли,
А Нонині на шиях висли
Й піймати в бока гострий ніж

Було за іграшки в ту пору.
Та не втручалися менти,
Тож узяли троянці гору
І скоро став Меней на ти
З троєщинською торгашнею
Пиячив та гульбачив з нею,
Аж мізки репались навпіл.
Тягли неміряно сивуху
І їли зовсім не макуху,
Поки не падали під стіл.

Фортуна не щодень світила,
Й не кожнім дню Меней був рад.
Бувало – промені світила
Стрічали крізь клітини ґрат.
Еол тримався паритету
Й глядів свого авторитету,
Часами мент робивсь – палач!
А ще ж була на те причина,
Що азіятськая личина
Не мала успіхів, хоч плач!

Меней квохтав над ним як мати,
Та квилив бідний травознай:
"Моя не годна те підняти!
Моя й траву таку не знай!"
Причина прикрого фіаско
Лежала в тім, що надмір ласки
Бажав отримати Еол.
То й розгубив живильні соки,
Ще й тиск до того мав високий.
Куди вже там забити гол,

Коли твій м'яч спустив до решти!
То що ж робити бідакам?
Озлиться – взує в білі мешти,
Ще й хусточки роздасть жінкам!
Троянець лютився й казився.
Десь побісився, десь напився,
А все ж почув пораду ту,
Шепнув друган один кирпатий:
"Що, як віагру підсипати
У зілля клятому менту?"

За тим пішли технічні справи:
Аптек спустошили зо три
Чаклун варив духмяні трави,
Тоді бери собі та три
В них упаковочку віагри!
Еол розцвів, скарбів би й Агри
Віддав Менеєві в ті дні!
А той кував поки гаряче,
Піднявся та зміцнів добряче,
Поміг і хлопцям, і рідні.

Мажорні попливли мотиви…
Меней, що мельник у млині
Молов бабло, та перспективи
Нові з'явились вдалині.  
Година виборів настала,
Кампанія гула й свистала
Й подумав наш троянець так:
Еола "криша" ненадійна –
Ось-ось від справи дід відійде,
А депутат – навік мастак!

Та не такий собі – Народний!
Любить – то королеву лиш!
А що – чи лик не благородний?
Чи паспорт поточила миш?
На реєстрацію бомаги
Подав Меней. Знайомі маги
Пера життєпис іспекли.
Та там такий, що днів зо троє
Ридала ридма ціла Троя
І сльози Троєні текли.

Менейко, буцім, ще маленьким
Боровся був за кращий світ;
Не знаючи, бідненький, неньки,
Горів за правду наче ґніт!
Ходив до церкви на Великдень,
Хоч піонеру й не велить те
Червонопрапорний статут.
Протестував проти репресій,
Щодня качав завзято прес свій,
І де є кривда – вже він тут!

Коли ж цека, цей паралітик,
З Кремля пішов, Меней-спудей
Постав, як зважений політик,
Що здатний повести людей.
Це ж він боровся на майданах,
Йому була довіра дана
Зіпхнути ідолів у прах.
А хто робучими руками
Жовто-блакитний стяг над нами
Здійняв? Та ж він – і не за страх,

А, щоб ми стали незалежні! –
Читав і плакав сам герой.
Тоді зітхнув: "Троянські лежні,
Плекаючи свій геморой,
На це не купляться, їй Боже!
Лиш осміхнеться може кожен,
Такий-от виборець пішов!
А щоб ввійти напевно в Раду,
Не досить музики й параду –
Потрібен човгіт підошов!

Ідіть же, любії троянці,
Несіть від мене їм ралець.
Се посилаю вас уранці,
Немовби до вовків – овець!
Гординю викиньте к холєрі,
Смиренно стукайте у двері,
Коли ж відчинять, то кажіть:
"Проголосуйте за Менея,
А це вам ніби заманея,
Ну, подаруночок – держіть!"

І пхайте кожному в торбину
Що маєте на той момент:
Шкарпетки, ліфчики, рибину,
Зарядний пристрій, клей "Момент",
Вино, караблік бархатовий,
Спідницю і карсет шовковий,
Чи біжутерний ланцюжок;
Червоні чоботи, тосолу
Каністру, свіжого посолу
Шмат сала, з вибійки платок.

Не всохла ще рука давальця
З Троєщинської базарні.
А що бували ви в бувальцях,
То знайте, хто почує: "ні"
Від мужика чи молодиці,
Не бийте їх мерщій по пиці,
Як ви це вмієте, братки!
Не рекетир бо й не нероба
Вже ти – довірена особа,
На дідька ж нам лихі плітки?

Лиш запишіть квартири номер
Собі покірно та й ходіть,
І з ніг піску там, чи полови –
Забув, чемненько обтрусіть.
Поправді мовлю вам, троянці –
Те буде ввечері, а вранці
Вже шкодуватиме лайдак,
Що так зневажив кандидата –
Згадає маму він і тата,
І з кожним здрайцем буде так!"

Стікались вісті від агентів,
Базар стривожено притих.
Якийсь гнилий інтелігентик
Було попхався супроти,
То пояснили претенденту,
Що стан біжучого моменту
Його присутності ніяк
Між кандидатів не вбачає.
Сердегу відпоїли чаєм
Та й вишпурнули, мов кізяк.

В день "Ч" все йшло належним пливом:
Штаб кандидатовий гудів,
Урочисто Меней з відливом
Костюм новісінький надів,
Та крокодилові штиблети.
Наспівував якісь куплети,
Мов перед іспитом артист,
Відвідав геть усі дільниці,
Пустив під хмари білі птиці
Та тисяч дві долонь потис.

Даремними були тривоги –
Меней з відривом переміг.
"Ми, звісно, поки що не боги,
Та вже – наближені, й дасть Біг,
Не віддамо прави́ло влади!" –
Кричав захмелений та радий,
Не в мікрофон, а у букет.
З тим налягали всі на ноги,
Бо на відзнаку перемоги,
Було призначено банкет.

Там кубками пили слив'янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Ще кістка зуби затинала,
А вже гітарка десь бриньчала –
Здійняв хтось п'яний тарарам;
На скрипках лабухи заграли,
Дівчата гарні танцьовали,
Ледь-ледь поприкривавши срам.

І почались робочі будні,
Служити виборцю – не мед,
А у парламенті – не трутні!
Хоч став під куполом намет,
Законотворчу щоб спромогу
Не витрачати на дорогу
Та інші клопоти дрібні.
Таки ж напрацював нівроку
Меней за перші вже півроку –
Місця круж Ради ой грибні!

Придбав завод біля Телички,
На Конча-Заспі особняк,
Два спа-салони невеличкі,
Заправку майже на дурняк.
Зміцнів, піднявся, вкоренився,
Голосував бо – не лінився,
Як те веліли ізгори.
Пройшли роки, вже сивочолим
Поважну фракцію очолив.
Величина – й не говори!

Гуло й гриміло за столами,
То в ресторані ювілей
Так відзначав коханий нами
Ясновельможний пан Меней!
Було вже випито до біса
Й піджак Менеїв косо висів,
Геть ним забутий на стільці.
Друзяки давнії – троянці
Вже відгацали дикі танці,
Аж каже хтось: "В години ці

Чи ж не згадати нам, братове,
Як перший заробляв доляр
Тоді ще юний та бідовий,
Поважний нині, ювіляр?
Гайда кататися по місту –
Хай чує реготу та свисту
Від наших мерсів і тойот
Столична заспана "громада!"
Що не кажи – а ми є влада!"
Тут кинулись надвір і от

Вже пхається в автівку влізти
Всяк перед іншим із гостей:
І посадовці, і міністри,
І депутати всіх мастей!
Уже рушать, аж тут ідея
В макітру п'яного Менея
Прийшла, й гукнув, що міг, козак:
"Агов, міністри, зави й зами,
У мене десь за гаражами
Гниє старезний автозак!

Якось купив собі на втіху –
До хати ледве що допер.
Ото було б забави й сміху
Нам завести його тепер
Та сновигнутися по місту –
Згадати молодість барвисту,
Потвердити авторитет!"
Ідею із ентузіазмом
Сприйнявши, кинулися разом
Шукати дідьків раритет.

Знайшли, влили відро бензину
Та перевірили свічки.
Віп-гості в будку лімузину
Набились наче ті стручки.
Ще прихопили горіляччя
Й гора гнилого залізяччя
Гикнувши, рушила в момент.
Вертів Меней кермо завзято,
"Врагі сожглі родную хату" –
З-за ґрат горланив "контингент".

Катав нардеп дружбанів п'яних –
Не допильновував годин,
Що наполоханий киянин
В ту ніч проснувся не один.
Гурчали саме по Печерську
Й нагледів депутат почесний
Згори дніпрянський парапет.
"А в мене ж катер на причалі! –
Згадав. – Ік бісу всі печалі –
Триває далі хай бенкет!"

Та й повернув Меней узвозом –
В долину, круто, до Дніпра.
Гримів добитим зековозом
Неначе, щоб одразу – в прах!
Аж так і є – тисну́в на гальма,
Бо припинити мав нагально,
Та гальм  немає, що за знак!
Іще й іще – педаль в підлогу…
Ні, не гальмує… "Хелп! На Бога!"
Летить скажений автозак…

Протверезів, трясуться руки:
"Іще ж не час! Не хочу! Ні!"
А ззаду, з будки, чути звуки
Великопанської гульні.
Кричать, ревуть усі й одразу:
"Гони Меней, ще більше газу!"
І депутати всіх мастей,
І посадовці, і міністри…
Хтось барабанив по каністрі,
Чиєсь мурло ревло товсте...

Злетіла вбійниця-автівка
З гори зі швидкістю ракет.
Коли закінчилась бруківка
І розлетівся парапет,
Скінчилася й дурна пригода –
Авто пірнуло в темну воду,
Неначе в пекло – темний біс.
Дніпро зітхнув, старий і дужий,
А вже за хвилю геть байдужо
Улов по течії поніс.

Неподалік, побіля мосту
Якийсь безхатченко дрімав.
Постогнував та шкріб коросту,
І холод бідака діймав.
Зачувши грім, він лупнув оком,
Із-під лахмання виповз боком,
Побачив кола на воді.
"Сом скинувся, – гукнув, – ну й туша!
В Дніпрі – неначе в банці груша!"
І по дитинному зрадів...

                    Березень 2012 р.








Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Дотепно, влучно,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 08-07-2013

Це дуже добре,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© П. Колесан, 07-07-2013

З такими здібностями...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 06-07-2013

Ого!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 06-07-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.6917290687561 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …