Вісники долі. Червоні і жовті папірчики.
Ігри на двох – доки шкіру вогонь обпече.
Наше здоров’я зазнає жорсткого погіршення.
Плач доки плачеться, в подушку або в плече.
Смійся від болю, танцюй на розжарених приступцях.
Ти чи не ти, а одначе – найкраща з кобіт.
Човен рибацький у пошуках тихої пристані…
Все, що банальне, і все, що високе в тобі.
Все, що отвориться – губи, і лінії образів –
крила метеликів, що переплавляться в сталь.
Думаєш, можна? Ти думаєш, ми богообрані?
Доки вокзали киплять і нуртують міста.
Доки у кульковій ручці чорнило не скінчиться,
пий свої вірші, читай на відтінках глясе.
А пощастить, то – проїздом із юної вічності –
чистого аркуша хлопчик-гарсон принесе.
