Душу ніяк не покине відбиток війни.
Вицвіла кров. А блакить понад нею аж зблідла.
Може, могло б не лишитися прикрого сліду.
Може, його теплий дощ би на радість нам змив.
Може, могло б і не бути самої війни
сили з безсиллям, кохання із холодом зради,
вдари якої до пекла примушують падати.
Тільки того, що було, не уникнули ми.
Десь загубилась ідилія з'єднаних душ,
тільки лишились у пам'яті фотокартини.
В іншу реальність, світлішу, щасливо б поринула,
тільки цією з надією кволою йду.
Може, жахнулася ніжна небесна блакить
наших колізій. І зблідла. Бач, зблідла аж дуже.
Дивиться сумно на наші поранені душі
поглядом вірності, світлим, ласкавим, легким.
