Зелена пустка вдивляється
у очі перехожого
повільного як ніби
його стопи землею прийняті
як ніби його пам'яті
немає місця серед тиші упокоєної в небі
й опала вона під ноги і на плечі
важка
І постільга над пусткою
політ счинила на честь твою мій перехожий
О звір кульгавий
терен свій обходиш
терен свій минаєш
як день тебе минає
як час тебе обходить не задівши
Гойдається млосно трава над попелом
і порохом
і місяць тане й сохне в бік
свого первісного народження
зправа наліво
як письмена святі тобою читані
і на руках відбиті
З дитинства знаєш як звучить
та порожнеча - вона зелене море
і зараз її гімн лунає ніби мушля
Під гімн довірливих і тих що вірять
минає пустку і стопою хижою
так бережно траву згинає
О перехожий з зеленню в очах
твій страх минувся
це не твій вже страх
просіяний крізь безліч слів і снів
твій страх вже не залишиться твоїм
Ти знаєш краще
Колись був повен той хто оминає
і ніс на плечах він зелений плащ як зараз пам'ять
того плаща не відшукати у траві
Колись був повен той хто оминає
та кожен раз вертається назад
як місяць до народження свого
туди де руки обіймали
і страх був не прочитаний ніким
як знаєш ти ніхто цього не знає
І постільга завмерла у польоті
із пусткою зеленою в очах
проходить перехожий і минає
