Е-е, пасажир! Приїхали. Покідаєм вагон.
Ну й голос у цьої проводніци…
Открив по очєрєді свої глаза.
Вродє вже на мєстє. Кругом суєта.
Вокзал, вагон, перон... Ожидаю чогось класного.
Хотя, як тепер дальше не в курсі совсєм.
Буду дєйствувать по обстоятєльствам.
Може не туда попав? Хотя мені щас пофіг.
Вродє би все нове. Не те шо раньше.
Впрочєм є плюси – не холодно...
Вокруг якісь озабочєні людішки.
Тіпа всі при ділах і умні, тіки срать не просяця.
А голі животні возлє урн махають хвостами.
Такі приятні аж до оскоми. Набиваюця в друзя.
Аж подозрітєльно, як несповна розуму вони.
Приятность ця лякає до ужаса і трясучки.
Внєзапно донеслись із толпи знакомі голоси:
"Смотри туда. Вон тот. А ето точно он?"
"Он" натягнув сірий капюшон і тікать.
Голос слідом:"Может нє он...Ти дура?
Он здєсь один так подорвано одєт"
Навєрно накрилося все. Я ж тут інкогніто.
Хоча кажеця, шо вже нє – розсєкрєтили.
Ті дві за мною слєдом, вже дихають у спину.
Хватають за штани й просять остановиця.
Одна блондинка, а друга не знаю, бо запнута
Ярким платочком, як матрьошка.
Постой. Куда ти дурачьок? Ми твої мєчти!
Ми сбудємся – только прікажи!
Оці стройні полуголі дєвки бодібілдерші лишні тута.
Нєужелі мені нильзя побуть в одиночєствє
Вже даже і названіє до стіха придумав лєве – нє...
Добрались таки сучки і до моїх снов.
