Замовляю тебе в матіолову тишу
надвечір'я терпких чоловічих Карпат.
Ти земна і дотульна, і зовсім не пишна,
з тебе краще, ніж місяць, повабу не cпишеш –
він – не я,
він чужіший, дикіший встократ.
Полотно, що залишиться в рамі віконній,
не покажеш нікому,
мені й поготів.
Наші тіні приблудами рушать додому,
залишаючи спогади
місяць, і втому
у природно немислимій їх наготі.
