Я – світло, що вимальовує фігуру
котра схилилась на підвіконня…
вона щиро всміхається заради мого життя,
напевно віддала б усе
щоб лише я міг фотографувати
її вуста.
Знову дивився на неї сьогодні в тих
картинах де мешкає минуле.
Бачив кроки, їх чотири.
Очі її тікали від мого подиху,
До тих кроків, котрі мені не належать.
Тепер фотокартка завжди зі мною:
Очі – плямами, носик – квітами,
Губи – чайкою.
