Ми були молоді, ми з тобою зустрілися влітку,
І відразу отримали щедрий дарунок небес,
Бо між нами тоді несподівано виросла квітка,
Може дика фіалка, а може гірський едельвейс.
Я від тебе п’янів, я впивався твоїми вустами,
Наші очі сіяли від щастя, як зорі з небес,
І дарунок богів, розквітала та квітка між нами,
Може дика фіалка, а може гірський едельвейс.
Ми ішли до мети нерозвіданим звивистим плаєм,
Та одну перешкоду я раптом здолати не зміг.
Може я злегковажив, а може це доля, не знаю,
А можливо, що просто я взяв закороткий розбіг.
Я додолу упав, і притис мене мій обладунок,
Переможений лицар — видовище не для принцес.
І зламалася квітка, чарівний небесний дарунок,
Може дика фіалка, а може гірський едельвейс.
Я тебе відпустив, я топив у вині своє горе,
І розтанула квітка, немов у пустелі міраж.
Ти пішла у сади, де цвіли благородні майори,
Де весна одягнула зелений, п’янкий камуфляж.
Я піднявся із дна і дорогою рушив своєю,
Я долав перешкоди, я йшов до своїх берегів.
І з’явилась вона, ми зростили свою орхідею,
І її зберегли від негоди і від бур’янів.
І вона розцвітає, і більшого щастя не треба,
Бо дає вона силу, що заздрив би сам Геркулес,
Але часом згадаю, оту, подаровану небом,
Може дику фіалку, а може гірський едельвейс.
