Чоловіки у чорних шкірянках,
тугою широкоплечістю розбиваючи на гамуз
велику теорію економії життєвого простору -
вигадану борцями з курінням, коханням і капіталізмом…
Ось вони йдуть – повагом, спілкуючись невідомою мені
мовою жестів і таємних знаків.
Ось вони майже поряд – я бачу їхні обличчя,
згірклі від часу, гострі як лезо бритви.
Вони мені снилися іноді –
коли всі ми були молодшими.
Їх голоси ще й досі у моїх вухах
гримлять тисячами литавр і барабанів –
розсовуючи вутлі стіни орендованої квартири
настільки широко, що робиться видно
Канаду, а далі – уже тільки безсмертя.
Чоловіки у чорних шкірянках.
Схожі на флібустьєрів або масонів.
Лицарі недоказаних слів.
Якби ж то можна вам вірити.
Якби ж то сховатися за вашими спинами і перечекати оцю негоду…
Чоловіки у чорних шкірянках – де ваші металеві коні?
На яких пасовищах вони гуляють,
доки господарі ходять містом,
видивляючись вигідну нерухомість,
або чергову жертву?
На яких вони, в біса, застрягли небесних луках?
*у назві тексту використану назву картярської забавки, а також імена персонажів С.Кінга і Р.Стівенсона.
