Сиділи на пероні намагалися опиратися сну
Руслан про щось говорить з Марією
Я гортав куплену в Рівному книгу Лишеги
Спроквола розглядав чорну тканину неба
Скоро ми покинемо це місто
Не думаємо про природу подорожей
Про радощі краєвидів
Не хочемо складати оди потягу яким ми будемо добиратися додому
Маршрутці якою ми добралися сюди
Нас обіймає за плечі втома
Нашіптує різні колискові
На голос обертаємося
До нас звертається стара жінка
З добрими очима та вусами
Вона запитує чи ми не куримо
Відповідаємо що ні
Не куримо
У відповідь промовляє слова вдячності і заспокоюється
Звичайно сидячи на вокзалі без десяти першої ночі
Можна писати вірші
Про подорожі, тихі мрії
Та лункі вагони
Але не хочеться
Хочеться скоріше зайти до плацкарту
До сну
Ось і – потяг
Бабця помічає рух
Дякує за те що тихо сиділи не матюкалися не палили
Читає довго молитву
Від неї несе самогоном
Я так хотів напитися на цих поетичних читаннях
Ось моя можливість
Хай вона ще раз дихне
Тоді я точно відчую п’янкий туман в середині себе
В їй молитві багато добрих та щирих слів
Вона просить Соломона подарувати його мудрість нам
Я чітко уявляю як цар сидить десь далеко та високо
Дивиться трансляцію через планшет
Та думає навіщо їм моя мудрість
Краще я їм подарую багато багато слів
Думаю вони розберуться що з ними робити
