Ти йшов
як жебрак
важко.
Зійшовши,
розкинув руки,
ставши нараз
як хрест.
Страх -
щез.
Муки у тебе
цвяхами
вп"ялись.
Йшов
повз регіт тих,
кого несила любити
серцем.
"Вони лише діти" - думав -
й уже мертві.
А в тебе -
дорога.
"По образу, -
кажеш їм, -
Бога".
Собі ж -
по подобі
людини. -
Чи легко отсій
дитині?
Ти майже летиш,
ти уже майже ангел,
хреста за спиною волочиш
як зболені крила.
Дорога до неба якась
ні то важкоскорима,
ні то
особливоморочна
певно що
точно
нелюдська.
Але загалом то є
пишне дійство,
то осанна і слава -
свято!
Бо мерців
серед нас
багато,
а воскреслих -
мабуть, не дуже.
Тільки вітер
нестримно -
в спину -
як лихі прокльони -
у пам"ять.
В цього світу свої
причинні
із безслав"я.
Але ти стався вище щемом,
вище - міццю і - вище болю,
не забув
(зовсім недаремно)
взять розбійника зі собою.
Ти злетів -
як тоді - понизу,
то тепер -
голубинно -
в небо,
і воскрес,
як було написано.
За гріхи їх.
Комусь Так треба.
