Це уже перетлінь. Все згоріло до нитки, до титли,
тільки голого саду надривний розкотистий цвіт.
Великодня неділя на мить зупинила молитву,
щоб поправити шалика білого на голові.
І усе б, як завжди. Хор співає, аж вищає купол.
І прочани штовхаються: їм би поближче у ряд…
Тільки що за мана: до ікони якої не ступлять –
зразу гасне лампада, й свічки у пасках не горять,
наче світло заснуло, замерзло в холодному вітрі,
мов черінь молитовний за зиму піврічну остиг.
Тож прочани ідуть, зворохоблені, спати й говіти -
і займається сонце червоне за спиною в них
