йому не терпиться
він колише десяток демонів під грудьми
носить їх у своєму серці
видирає по часточці із мороку та пітьми
пише листи – довгі, здебільшого ні про що
посилає їх вибулим адресатам
тим, які прямісінько в мільйонери – із «хрущоб»
і тим, яким ніколи такими не стати
вірить у космос – у вічний розум і неземну любов
хлопець із синьою стрічкою на передпліччі
такий пухнастий – наче рекламний ведмедик Бо
такий самим собою скалічений
іде наосліп іде не добираючи путівця
вряди-годи зупиняється на короткотерміновий привал
трохи подібний до тебе – обрисами лиця
у слідах його віднині ростиме полин-трава
слова його стануть для когось святим письмом
слова його прозвучать для когось як трубний глас
а втім, насправді йому було переважно усе одно
і знаєш, цей хлопець нікого ніколи ніде не спас
можливо, якби він жив у котрусь із минулих ер
чи бодай у епоху Ренесансу
не грав у покер на гроші, не пив і раптово не помер
а краще за все – прийняв би духовний сан
вивчав би латину, теологію, осмілів
відмовився від поганих ідей і фальшивих мрій…
його б пам’ятали довго – в якому-небудь галицькому селі
його б назвали святим
розіп’явши на підходящій горі
