Моя кохана, моя нежабо, моя царівно...
Під ростоміром прокруста-часу і ми нерівні –
я троха нижчий чи недалекий, чи просто сліпну.
Невже не жаба а ти, царівно, мені потрібна?
Мовчи, кохана, зелена шкіра – не так погано.
Тебе навиліт стрілою часу не я поранив.
Іди до казки, тацюй і випий, і висип чари,
іван-царевич ніколи зброї не мече даром.
Не озирайся, це не до фарту – така прикмета,
там, у фіналі, невдах частують брехнею й медом.
Живи сюжетно, коли ж завважиш скелет у ліжку,
то знай напевне, я в іншій казці –
про білосніжку.
