Світ здається порожнім,
Не вражають дива,
Ілюзії вщент розбиваються,
Не відчуваю тепла.
Мрії стають реальністю.
Та це лише смуток породжує.
Якщо все просто прекрасно,
Чому ж радості не знаходжу я?
Слова здаються нестерпними,
І дії непотрібними стають;
Нові справи не вдаються,
Старі про себе нагадують.
Світ неначе не зі мною,
Неначе все це-пуста гра,
Я не можу досі зрозуміти:
Чому Чеширський кіт мені моргав?
Я неначе та Аліса в казці –
Дороги правильної не знайду;
І не можу здогадатись:
Чи я правильно іду.
Я неначе виростаю вмить,
Потім знов маленькою стаю...
І чому так відбувається
Я ніяк не зрозумію.
Світ, в якому я жила,
Розлетівся на шматки -
І його більше нема,
І шматків тих не знайти.
Цей новий – неначе справжній,
Але інший якийсь він,
Я не відчуваю радості ,
Не дзвенить вже срібний дзвін.
Я не поверну вже справжнього,
Буду жить в тому, що є –
Той я світ назавжди втратила,
Бо дитинство то було моє.
